Витрати на процес розлучення і фінансові труднощі заявника – розгляд на підставі рішення Апеляційного суду в Познані
Ведення судових проваджень, як цивільних, так і сімейних, наприклад, розлучення, пов’язане з певними витратами. По-перше, ці витрати хтось має понести, наприклад, оплачувати судові збори, адвоката та судових експертів. Хтось виграє справу, а хтось програє, і зазвичай ця особа зобов’язана відшкодувати витрати, понесені стороною-переможцем.
Інститут судових витрат, хоча і тісно пов’язаний з веденням цивільних спорів – у широкому розумінні цього слова – завжди ґрунтується на матеріальному праві, є інститутом, форма і принципи якого регулюються положеннями Цивільного процесуального кодексу, тобто процесуальними нормами. Загалом, судові витрати – це грошові витрати, понесені стороною у зв’язку з перебігом судового процесу.
Відповідно до частини 1 статті 98 Цивільного процесуального кодексу, сторона, яка програла цивільну справу, зобов’язана відшкодувати опоненту витрати на захист, тобто ті, які були необхідними для цілеспрямованого обстоювання своїх прав і захисту.
Питання про те, чи програла сторона справу і в якій мірі, оцінюється залежно від того, чи були повністю або частково задоволені її вимоги.
У справі за номером. I ACz 371/13 у рішенні від 6 березня 2013 року Познанський апеляційний суд розглянув скаргу відповідача, визнаного винним у розлученні.
Познанський окружний суд зобов’язав апелянта, який визнав свою провину в розлученні, понести витрати, пов’язані з судовим процесом.
Апелянт не погодився з таким рішенням і в тій частині, в якій були розглянуті витрати на провадження, відповідач подав скаргу з вимогою змінити рішення та звільнити його від судових витрат.
В обґрунтуванні він вказав, що не має доходів і єдиним його джерелом коштів на прожиття є грошова допомога.
Апеляційний суд у Познані не погодився з таким аргументом, вказавши:
Тут варто зазначити, що відповідно до рекомендації № R (81) 7 щодо заходів для полегшення доступу до правосуддя, прийнятої Комітетом міністрів 14 травня 1981 року, має бути правилом, що, за винятком певних обставин, сторона, яка програла справу, відшкодовує стороні, яка перемогла, розумно понесені нею судові витрати та гонорари адвокатів (цитується за “Правовими стандартами Ради Європи. Рекомендації, том IV, Судова влада”, Варшава 1998, 215 ст.).
Це обґрунтовує думку, що виняток з цього правила, передбачений статтею 102 Цивільного процесуального кодексу, може бути лише у виняткових випадках. Як прямо йдеться у змісті вищезазначеного положення, в “особливо обґрунтованих” випадках суд може присудити стороні, що програла справу, лише частину витрат або взагалі не стягувати з неї витрати. Застосування цього положення вимагає в кожному конкретному випадку визначення наявності таких особливих (виняткових) підстав, що виправдовують виняток із правила, вказаного в ч. 1 ст. 98 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК). Такою виключною підставою не може бути скрутне фінансове становище сторони, яка зобов’язана відшкодувати витрати іншій стороні. Цій думці протистоїть і стаття 108 Закону від 28 липня 2005 року про судові витрати у цивільному провадженні (тобто Законодавчий вісник 2010 р., № 90, поз. 594, зі змінами), згідно з якою звільнення від судових витрат не звільняє сторону від обов’язку відшкодувати судові витрати опоненту.
Мені дуже приємно, що ви прочитали цю статтю, в якій обговорюється питання розлучення. Сподіваюся, що ви знайшли відповіді на свої запитання та розвіли сумніви щодо розлучення та сімейного права. Якщо у вас виникнуть додаткові запитання, я запрошую вас звернутися до адвоката з розлучень у Познані: Йоанна Єнджеєвська – вул. Адама Міцкевича 18a/3, 60-834 Познань.
+48 504 126 688